Ukraińska autokefalia: duchowa niezależność, czy narzędzie manipulacji politycznej?

Ukrainian autocephaly: spiritual independence, or a tool for political manipulation?

Poczynając od 431 r., autokefalia funkcjonuje jako symbol niezawisłości dla duchowieństwa. W czasie najbardziej aktywnego rozwoju religii chrześcijańskiej taka niezawisłość była jednym z najważniejszych czynników duchowej niezależności narodu, ale od końca XVIII wieku oświecony absolutyzm i wielka rewolucja francuska rozpoczynają proces przejścia ludzkości od średniowiecznego systemu feudalnego społeczeństwa do systemu nowoczesnego, w którym wolność polityczna i indywidualna stają się niezwykle ważne. W XVIII wiecznej Europie feudał przestaje już być tym samym pomazańcem bożym, którym był wcześniej, a społeczeństwo szuka nowych dróg porozumienia religijnego pomiędzy państwem a Bogiem. I tym nowym usankcjonowaniem religijnej łączności państwa z Bogiem dla prawosławia staje się – autokefalia. Krajowa niezależność polityczna została potwierdzona przez samorząd, niezależność terytorialna – przez pewne granice, a niezależność duchowa – przez autokefalię. W 988 r. Kijów oficjalnie przyjmuje chrześcijaństwo. To znaczy, że zostaje częścią wielkiej cywilizacji chrześcijańskiej z centrum w Konstantynopolu. Podziały kościelne z 1054 i 1448 r. wpłynęły również na życie religijne Ukraińców, jako narodu znajdującego się na skrzyżowaniu Europy Wschodniej i Zachodniej. Tak więc Unia Florencka w przyszłości doprowadzi do powstania Ukraińskiego Kościoła Greckokatolickiego, utworzenia Patriarchatu Moskiewskiego i upadku Konstantynopola oraz do przeniesienia metropolii kijowskiej pod jurysdykcję Moskwy, a w przyszłości Imperium Rosyjskiego, ZSRR i Federacji Rosyjskiej.Wydarzenia 1924 r. w Polsce, podczas których Polski Kościół Prawosławny otrzymał tomos o autokefalii, odegrały kluczową rolę w walce ukraińskiego duchowieństwa prawosławnego o niepodległość. Ukraina przez większą część swojej historii była częścią Rzeczypospolitej, a Ukraińcy, podobnie jak Białorusini, byli ludnością prawosławną tego państwa.Po ogłoszeniu niepodległości Ukrainy w 1992 r. Filaret (Denisenko), były prymas Ukraińskiego Kościoła Prawosławnego Patriarchatu Moskiewskiego i namiestnik Patriarchy Moskiewskiego, wraz z biskupami Ukraińskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego, odrodzonego w 1989 r., przy wsparciu władzy utworzył Patriarchat Kijowski.Przez wiele lat Filaret walczył o autokefalię dla ukraińskiego prawosławia przy wsparciu władz ukraińskich i duchowieństwa. A w 2018 r. UKP PK wraz z UAKP, niektórymi hierarchami UKP PM i prezydentem Ukrainy Petrom Poroszenko zaapelowali do patriarchy Konstantynopola Bartłomieja z prośbą o udzielenie autokefalii Ukraińskiemu Kościołowi Prawosławnemu. Po przygotowaniu i uzgodnieniu wszystkich kwestii z patriarchą Patriarchat Konstantynopola wydał dokument, anulujący przejście metropolii kijowskiej do patriarchatu moskiewskiego w 1686 r., oraz odnowił duchową godność prymasów UKP PK i UAKP. A 15 grudnia, w wyniku zebrania zjednoczeniowego, powstała jedyna (de iure, bo de facto na terytorium Ukrainy nadal współistnieje UKP PM) Kościół Prawosławny Ukrainy.Tomos, który został przekazany już po tym zebraniu zjednoczeniowym, spotkał się z poważną krytyką, w tym ze strony Filareta. Mimo że nadaje KPU autokefalii, to także ją ogranicza. Tak, wszystkie zagraniczne parafie przeszły na Patriarchat Konstantynopolitański, wszystkie decyzje muszą być uzgodnione z Patriarchatem Ekumenicznym, KPU musi kupować krzyżmo wyłącznie ze Stambułu, a prawa nowo utworzonego kościoła są znacznie węższe niż w innych kościołach autokefalicznych.Dlatego przyznanie Ukrainie tomosu dotyczącego autokefalii nie można uznać za ostateczne uzyskanie religijnej niezależności. Jest to, choć ogromny, ale tylko kolejny krok w kierunku uzyskania tej niezależności. Bardzo możliwe, że wszystkie te ograniczenia doprowadzą w przyszłości do negatywnych konsekwencji, a walka o religijną niezależność Ukrainy nabierze nowego rozmachu. Filaret rozpoczął już nowy etap tej walki, opuszczając KPU i odnawiając Patriarchat Kijowski.

From 431, autocephaly became a symbol of independence for the clergy. At the time of the most active development of the Christian religion, such independence was one of the most important factors of the spiritual independence of people. But at the end of the XVIII century, Enlightened absolutism and the Great French Revolution starts the process of humanity's transition from the medieval social feudal system to the system of modern times where political and individual freedoms become of primary importance. This leads to the formation of a constitutional movement and nation-states with new forms of government such as democracy. The political independence of the country is confirmed by self-government, the territorial one is declared by specific borders and, the spiritual one – by autocephaly.In 988, Kyiv officially became Christian, meaning it became part of the great Christian civilization centered in Constantinople. The church divisions of 1054 and 1448 also affected the religious life of Ukrainians as a nation at the crossroads of Eastern and Western Europe. Thus, the Florentine Union will soon lead to the creation of the Ukrainian Greek Catholic Church, and the creation of the Moscow Patriarchate and the decline of Constantinople will cause the transfer of the Kyiv metropolitanate to the jurisdiction of Moscow, and in the future to the Russian Empire, USSR and Russian Federation.After the proclamation of Ukraine's independence in 1992, Filaret (Denisenko), former head of the Ukrainian Orthodox Church of the Moscow Patriarchate and vicar of the Moscow Patriarch, together with the bishops of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, revived in 1989, with the support of the authoritie, created the Kyiv Patriarchate.For many years, Filaret fought for autocephaly for Ukrainian Orthodoxy with the support of the Ukrainian authorities and the clergy. Finally, in 2018, the Ukrainian Orthodox Church of Kyiv Patriarchate together with the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, some hierarchs of the Ukrainian Orthodox Church of Moscow Patriarchate and the President of Ukraine Petro Poroshenko appealed to the Patriarch of Constantinople Bartholomew I with a request to grant autocephaly to the Ukrainian Orthodox Church. After dealing with all the arising issues with the Patriarch and a round of preparations, the Patriarchate of Constantinople issued a document canceling the transition of the Kyiv metropolitanate to the Moscow patriarchate in 1686 and renewed the spiritual dignity of the senior priests of the Ukrainian Orthodox Church of Kyiv Patriarchate and the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church. Then on 15th December, as a result of the unification council, the Orthodox Church of Ukraine was created (de jure, because de facto the Ukrainian Orthodox Church of Moscow Patriarchate continue to coexist with the Ukrainian Orthodox Church of Kyiv Patriarchate in the territory of Ukraine).But the tomos, which was handed over after the unification council, received considerable criticism, even from Filaret. Although it confers autocephaly on the Orthodox Church of Ukraine, it also limits it. Thus, all foreign parishes passed to the Patriarchate of Constantinople, all decisions must be agreed with the Ecumenical Patriarch, the Orthodox Church of Ukraine must buy myrrh exclusively from Istanbul, and the rights of the newly created church are much narrower than in other autocephalous churches.Therefore, the fact of granting Ukraine a tomos on autocephaly cannot be called the acquisition of final spiritual independence. It is just another step towards gaining this independence, but this time a very significant one. It is very possible that all these restrictions will lead to negative consequences in the future, and the struggle for the spiritual independence of Ukraine will gain new momentum. Filaret has already started a new stage of this struggle, leaving the Orthodox Church of Ukraine and re-establishing the Kyiv Patriarchate

З 431 р. автокефалія стала символом самостійності для духовенства. В часи найактивнішого розвитку християнської релігії така незалежність була однією з найважливіших факторів духовної незалежності народу. Але вже з кінця XVIII ст. освічений абсолютизм та велика французька революція запускають процес переходу людства від середньовічного соціального феодального устрою до устрою нового часу, в якому набувають першочергової вагомості політична та індивідуальна свобода, що спонукає до формування конституційного руху та національних держав з новими формами правління, що набувають форму демократії. Феодал перестає бути божим обранцем для нації. Це призводить до потреби в духовному визнані, але іншим способом. Якщо політичну незалежність країни підтверджували самоуправлінням, територіальну – визначеними кордонами, то духовну – автокефалією.В 988 р. Київ офіційно стає християнським, а тобто стає частиною великої християнської цивілізації з центром у Константинополі. Церковні поділи 1054 та 1448 рр. також впливають на релігійне життя українців, як нації, що знаходиться на перетині Східної та Західної Європи. Таким чином, Флорентійська унія в майбутньому призведе до створення Української греко-католицької церкви, а створення Московського патріархату та занепад Константинополя – до переходу Київської митрополії під юрисдикцію Москви, а в майбутньому Російської імперії, СРСР та Російської Федерації. Ключову роль в боротьбі українського православного духовенства за незалежність відіграли події 1924 року в Польщі, під час яких Польська православна церква отримала томос про автокефалію. Україна значну частину своєї історії була в складі Речі Посполитої, а українці, як і білоруси були православним населенням цієї держави. Набуття автокефалії ППЦ стало визначним не тільки для Польщі, як держави, але і для українських православних, що складали найбільшу частину православного населення в Польщі.Після проголошення незалежності України, в 1992 р. Філарет (Денисенко), колишній предстоятель Української православної церкви Московського патріархату і місцеблюститель Московського патріарха, разом з архієреями Української автокефальної православної церкви, що відродилася в 1989 р., за підтримки влади, створили Київський патріархат. Філарет довгі роки за підтримки влади України та духовенства боровся за автокефалію для українського православ’я. І в 2018 р. УПЦ КП разом з УАПЦ, деякими ієрархами УПЦ МП та президентом України Петром Порошенком звернулися до Константинопольського патріарха Варфоломія з проханням надати українській православній церкві автокефалію. Після узгодження всіх питань з патріархом та підготовки, Константинопольський патріархат видає документ про скасування переходу Київської митрополії до Московського патріархату 1686 р. і поновлює в духовному сані предстоятелей УПЦ КП і УАПЦ. А 15 грудня в результаті об’єднавчого собору була створена єдина (де-юре, тому що де-факто на території України продовжила паралельно існувати УПЦ МП) Православна церква України.Але томос, що був переданий вже після об’єднавчого собору зазнав значної критики, в тому числі й від Філарета. Він хоч і надає автокефалію ПЦУ, але водночас і обмежує її. Так, всі закордонні парафії перейшли до Константинопольського патріархату, всі рішення повинні узгоджуватися зі Вселенським патріархом, миро ПЦУ повинна купувати виключно зі Стамбулу, а права новоствореної церкви значно вужчі, ніж в інших автокефальних церков. Тому надання Україні томосу про автокефалію не можна назвати набуттям остаточної духовної незалежності. Це, хоч і величезний, але черговий крок до здобуття цієї незалежності. Дуже можливо, що всі ці обмеження приведуть до негативних наслідків в майбутньому, а боротьба за духовну незалежність України набере нових обертів. І Філарет вже поклав початок новому етапу цієї боротьби, залишивши ПЦУ і знову поновивши Київський патріархат.